Ващишини Михайло, Ганна та Степан

Михайло Ващишин із дружиною Ганною та дітьми жив у с. Чистилів неподалік м. Тернопіль. На початку липня 1941 р. німецькі війська окупували регіон і відразу почали впровадження «нового порядку», основна увага якого була прикута до єврейського населення. Уже у вересні 1941 р. було створено Тернопільське гетто, в’язнями якого стали євреї з обласного центру й навколишніх сіл. Пізніше на околиці міста організували табір примусових робіт, куди забирали всіх працездатних чоловіків єврейської національності. Одним із завдань, на яке відправляли його в’язнів, було розбирання надгробків на старому єврейському цвинтарі та вимощування ними дороги. Згодом нацисти почали ліквідовувати табори та гетто й знищувати невільників.

Якось восени 1943 р., збираючи врожай, Михайло Ващишин та його старший син Степан зустріли в полі незнайомого єврейського юнака. Назвавшись Марцелем Равичем, він розповів, що напередодні війни разом із батьками переїхав із Польщі до м. Тернопіль. Роки німецької окупації були для його родини трагічними. У нацистському гетто хлопець утратив обох батьків та багатьох родичів, а сам вижив лише тому, що разом із деякими іншими євреями був переведений у робітничий табір неподалік с. Чистилів. За кілька днів до цієї зустрічі Марцель та кілька його одноплемінників дізналися, що незабаром табір буде ліквідовано з усіма в’язнями, й вирішили рятуватися.

Спочатку втікачі ховались у лісах, але голод змусив їх іти до села на пошуки їжі. Ващишини бачили, що Марцель перебуває на межі фізичного виснаження, тож спершу нагодували його й дали харчів на дорогу. Але через сильний дощ, який пішов того вечора, Михайло та Степан таки не попрощалися з новим знайомим – натомість забрали його до свого дому. Чоловіки приготували для Марцеля укриття під копицею сіна. Непримітний для чужого ока сховок став юнакові домівкою більш ніж на пів року. Покинув укриття він лише після того, як у середині квітня 1944 р. з тієї території відступили німецькі війська. Михайло та Степан Ващишини приносили їжу своєму підопічному й намагалися забезпечити його всім необхідним. Спочатку вони не хотіли втаємничувати в це Ганну, але виявивши Марцеля в сараї, вона підтримала чоловіка та сина в їхньому намірі врятувати єврейського юнака й почала їм допомагати.

Після вигнання гітлерівських військ Марцель Равич повернувся до м. Тернопіль, у 1946 р. переїхав до Польщі, а звідти до Венесуели. Протягом багатьох повоєнних років він і родина Ващишиних підтримували зв’язок, листувалися. У 1997 р. Михайло, Ганна Ващишини та їхній син Степан визнані Праведниками народів світу.

/